Міжнародні валютно-кредитні відносини та їх роль у світових господарських зв'язках

Міжнародні валютно-фінансові відносини є складовою частиною міжнародних економічних відносин, які виникають у процесі обслуговування економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридичними і приватними особами різних країн. Мова йде про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивозу капіталу, надання позик, науково-технічного обміну, обслуговування туризму та інших міждержавних відносин.

Розвиток валютних відносин зумовлюється поглибленням міжнародного поділу праці та спеціалізації виробництва, інтеграційними процесами та поглибленням культурного і політичного співробітництва.

Національні гроші не можуть бути використані для оцінки товарів, що продаються на міжнародному ринку, для обслуговування інших економічних зв'язків і міжнародних платежів. Ці функції вони можуть виконувати тільки через обмін їх на міжнародну валюту.

Національні гроші виконують весь комплекс функцій, пов'язаних з обслуговуванням обороту товарів та послуг на внутрішньому ринку. Для обслуговування міжнародних відносин вони повинні через різні угоди бути включені в міжнародну систему валютних відносин.

Кожна країна має свою валютну систему, яка регулюється національним законодавством. Воно встановлює механізм обміну національної валюти на грошові одиниці інших країн, спосіб їх взаємної конвертованості, порядок регулювання валютних курсів, формування й використання золотовалютного запасу і міжнародних валютних ресурсів. До складу національних валютних систем входять банківські та кредитно-фінансові установи, валютні біржі, спеціальні органи валютного контролю та інші державні і приватно-комерційні інституції.

Світова валютна система — це система валютно-грошових та кредитних відносин між економічними суб'єктами різних країн з приводу обміну валют, проведення міжнародних розрахунків і кредитних операцій.

Світова валютна система — це форма організації валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків. її розвиток регламентується відповідними міждержавними валютними угодами, а їх діяльність регулюється міждержавними валютно-фінансовими і банківськими установами та організаціями.



Головна роль у регулюванні міжнародних валютних відносин належить Міжнародному валютному фондові (МВФ). Його було утворено в 1944 p., а свою діяльність він розпочав у 1947 р. Його утворили країни, що співпрацювали в системі валютних відносин. Тепер членами МВФ є понад 180 країн. У 1992 р. членом МВФ стала Україна. МВФ є акціонерною організацією. Джерелом його фінансових ресурсів є статутний капітал, що формується за рахунок внесків країн — членів фонду. Кожна країна, вступивши у фонд, робить певний внесок. Зібрані таким чином валютні ресурси використовуються для кредитування певних потреб членів фонду. Керівництво фонду обирається його акціонерами.

У своїй діяльності МВФ керується статутом, схваленим країнами — учасницями фонду. Завданням МВФ є забезпечення співробітництва в міжнародних валютних відносинах, сприяння стабілізації валют, здійснення багатосторонньої системи платежів, досягнення рівноваги платіжних балансів країн, що є членами фонду.

Світова валютна система, в якій роль головної розрахункової валюти виконує долар, не розв'язала всіх проблем стабілізації валютних відносин. Тому країни Європейського економічного товариства вирішили створити своє валютне угрупування — Європейську валютну систему. Вона почала функціонувати з 1979 р. її завдання полягає в забезпеченні більшої стабільності валют цих країн та обмеженні використання долара як основної міжнародної валюти. Кінцевою метою діяльності Європейської валютної системи стала заміна національних грошових одиниць країн, що входять до валютної системи, єдиною валютою співтовариства — євро. Поетапне запровадження її розпочалося з 1999 р. У 2002 р. євро замінило національні валюти 11 країн Європейського Союзу. Це стало важливим чинником поглиблення інтеграції країн — учасниць Європейської валютної системи.


1155953041287953.html
1155995188770165.html
    PR.RU™