Режим перевищення межового значення

Сумні обміркування про ряд катастроф, які нам пророкує модель світу, втрачає сенс, якщо згадати, що багато співвідношень моделі є лише наближеними i сама модель має обмежені можливості. Ми підкреслюємо ще раз, що жоден із представлених комп’ютерних розрахунків не є пророкуванням. Зроблені на підставі такої моделі висновки про динамічне поводження системи відносяться лише до фізичних аспектів людської діяльності. В ній передбачається, що соціальні змінні – структура розподілу доходів, уявлення про бажаний розмір родини, переваги стосовно товарів, послуг, продуктів харчування – будуть формуватися за тими ж правилам, за якими вони формувалися в усьому світі у недалекому минулому. Всі ці правила, як i ті загальнолюдські системи цінностей, котрі вони представляють, формувалися на етапі росту нашої цивілізації. Вони, звичайно ж, пiддавалися б значним змiнам в умовах зниження чисельності населення та його доходів. Оскільки нам складно уявити, які нові форми соціальної поведінки людей могли б виникнути в умовах краху системи i наскільки швидко вони могли б поширитися по всьому світі, то ми й не намагалися моделювати такі соціальні змінні. І наша модель може вважатися адекватною лише до тієї межі, після якої припиняється зріст і починається крах системи. Хоча ми з обережністю ставимося до наявних у даній моделі наближень i спрощень, проте вона приводить нас до одного висновку, який виявляється вірним за будь-яких припущень із раніше розглянутого нами.

Базовий режим поведінки світової системи – експоненціальне зростання населення та капіталу і крах системи, що слідує за ним. Як ми вже зазначалираніше, при розгляді представлених результатів комп’ютерних розрахунків, цей режим поведінки системи має місце незалежно від того, чи передбачається повна вiдсутнicть змін в існуючій системі, або будь-який інший ряд змін, пов’язаних з технічним прогресом.

Негласне припущення, яке стояло за всіма представленими у цьому розділі комп’ютерними розрахунками, полягає в тому, що населенню і капіталу дозволено рости до досягнення ними „природних” меж. Дане припущення лежить в основі прийнятої людством на даний час системи цінностей. Як тільки ми вводимо це припущення у модель, результатом стає такий режим поведінки системи, за якого вона у випадку свого росту перевищує гранично допустиме значення, після чого настає її крах. Коли ми вводимо у модель технічний прогрес, який успішно знімає деякі обмежуючі ріст межі, або дозволяє уникнути будь-якої кризи, система просто доростає до іншої межі, тимчасово її перевищує i знову зазнає крах. У рамках припущення того, що буде відсутнє навмисно (свідоме) обмеження зростання населення i капіталу та що цей ріст „сам вийде на свої межові рівні”, ми не змогли знайти такого пакету стратегій, який би дозволив уникнути режиму краху системи.

Дійсно, зрозуміти механізм виникнення режиму краху системи не так вже й складно. Вся мережа утворюючих світову систему взаємозалежних контурів зворотних зв’язків пронизана запізненнями за часом між причинами та їх наслідками, ці (відставання), на нашу думку, необхідно було б включити у модель для забезпечення її вiдповiдностi процесам, що відбуваються у реальному світі. Це природні відставання, які не можуть бути змінені жодними нововведеннями технічного прогресу. Серед них можна назвати, наприклад, відставання (з періодом близько 15 років) між народженням дитини i часом, коли вона вперше може відтворити себе. Taкі відставання, що є невід’ємними атрибутами процесів старіння населення, вносять деяке неминуче відставання у здатність населення реагувати через зміну темпів народжуваності на мінливі зовнішні умови.

Ще одне відставання має місце між моментом викиду забруднювача в навколишнє середовище і початком його відчутного впливу на здоров’я людей. Воно складається з часу, протягом якого забруднювач переміщується у повітряному середовищі, ґрунті або у воді до його попадання до їжі людини, а також час з моменту перетравлення чи поглинання забруднювача організмом людини до моменту появи клінічних симптомів. Цей другий відрізок відставання може за тривалістю доходити до 20 poків, як це має місце у відношенні канцерогенних речовин.

Ще одна група запізнювань має місце внаслідок того, що капітал не можна миттєво перенести з одного сектора системи в інший у відповідь на картину попиту, що змінилася, тому що для створення нового капіталу в промисловості i розробки нових земель у сільському господарстві необхідний певний час, а також унаслідок того, що натуральні природні системи потребують тривалого часу для зниження концентрації забруднювачів або перетворення їх у нешкідливі форми.

Відставання в динамічній системі мають значення тільки у тому випадку, якщо сама система зазнає швидких змін. Простий приклад допоможе пояснити це твердження. Коли ви ведете автомобіль, то має місце дуже коротке неминуче відставання між вашим сприйняттям ситуації на дорозі i вашою реакцією на неї. Крім того, є більштривале відставання між вашим натисканням на педаль акселератора або гальма і зворотною реакцією автомобіля на цю дію. Ви вже навчилися справлятися з цими відставаннями. Ви знаєте, що через них швидко рухатися небезпечно. Якщо ви будете їздити швидко, то рано чи пізно випробуєте на собі режим перевищення граничного рівня швидкості та подальшої катастрофи. Якби у вас були зав’язані очі i ви повинні були б керувати автомобілем за підказкою сидячого поруч з вами на передньому сидінні пасажира, відставання між сприйняттям ситуації на дорозі i дією стало б набагато більше. Якби у цій ситуації ви намагалися рухатися з нормальною швидкістю або з безперервним прискоренням (як це має місце при експоненціальному зростанні), наслідки були б катастрофічними.

У такий же спосіб відставання в контурах зворотних зв’язків світової системи не представляли б жодної проблеми, якби система росла дуже повільно або не зростала зовсім...Однак в умовах швидкого росту система примусово втягується у прийняття нових стратегій і дій задовго то того, як виявляться і будуть належним чином оцінені наслідки минулих стратегій та діянь. В умовах експоненціального росту і постійних змін, що прискорюються, у системі ситуація лише погіршується.

Так, населення і капітал, що зростають за експоненціальним законом, не лише досягають своїх меж, а протягом деякого часу перевищують його доти, поки інші частини системи з властивими їм відставаннями не почнуть обмежувати цей ріст. Експоненціальне зростання забруднення довкілля може набагато перевищити критичний рівень, оскільки ці наслідки виявляються лише через роки після викиду визначального його забруднювача...


1156368754792117.html
1156408860083441.html
    PR.RU™